Header image
обзор статей и страниц краеведческого альбома

Профсоюзний сад – місце культурного відпочинку

“Всесвіт”, 1930


В минулому...

Комерційний сад -місце розваги харківських "естетів", то з витонченими вимогами одмиравшої аристократії, то з специфічним "лабазним" смаком.

Симфонічні концерти сада були неприступні широким масам. Робітництво мало широкі можливості розвивати в собі естетичні почуття, слухаючи зрідка охриплу шарманку та сліпого гармоніста.

Тепер трохи інакше. Колишній комерційний сад перетворено на сад культури та відпочинку. Він з 4 гектарів розрісся до 14. Змінились і відвідувачі: робітники від станка, службовці, молодь, діти.

Величезна площа сада, прорізана алеями та доріжками, засіяна травою, квітами, прикрашена будівлями, - ледве вміщує кожного вечора всіх одвідувачів.

Тут є на що подивитись, є де розважитись

Закритий театр сада з залею для 1000 глядачів пропустить за сезон: Одеський Державний; Українську Пересувну Оперу; театр МПРПС; Московський державний; Білоруський державний; Ленінградський — маріонеток й багато інших.

Кіно покаже нам багато чудових фільмів.

А інші розваги?

Ось вам при світлі електрики переливається всіма барвами каруселя. Там чути - гомін, сміх, жарти.

— Я хочу на коня!

— Я в човен!

— Я в колиску!

Сіли. Вдарив бубен, просюрчав свисток, зашумило, закрутилось, завертілось! Ви припинили подих, заплющили очі, тримаєтесь за вирвечки, — а воно летить, гуде, гоїть, наче намисто, фіранки, різнокольорові лихтарі.

Коли—сюр-р-р-р.

Карусель зупинилась.

Сміються, плачуть солов'ї

Швидче, швидче! В чергу до таємної кімнати, а то не попадете і морочиться вам голова в кімнаті, бо крутяться і кидаються на вас стіни, двигається й проходить над вами догори ніжками стіл з їжою, і лякаєтесь, щоб не бахнув на вас прес чи чорнильниця з письмового стола, або дзеркало.

Через кілька хвилин ви вже літаете на аероплані або крутитесь на чортовому колесі, граєте в крокет, гандбол, волейбол дивитесь електропанораму і, кінцем розважившись, набравшись вражень, ви йдете у величезний павільйон книгозбірні, берете книжку та кілька газет, забираєтесь на другий поверх примощуєтесь на канапі й починаєте читати.

Не забуто й дітей. В недалекому майбутньому закінчать величезні ясла на 500 організованих дітей – й ті діти, що батьки не мають змоги залишити їх дома, перебувають також у спеціальному павільйоні, під доглядом няньки, поки батьки розважаються.

Чистенькі амури і турботні керівники

Куди б ви не кинули оком, скрізь спостерігаєте зворушливу увагу до саду. Ось, наприклад, у куточку, на клюмбі, пара білосніжних амурів з квітами в руках. З неофіційних джерел знаю, що ті „амури" валялись на горіщі одного клюбу і схожі швидче на мавпенят ніж на амурів—такі були брудні й занедбані.

Та є така неспокійна людина в саду – що не побачить, то все тягне до саду – адміністратор Н. І. Базілевич. Він і амурів одвоював. Помили їх і тепер вони виблискують на тлі зелені й квіт. Але не тільки за амурами полює Н. І. Кажуть, що він навіть їжака впіймав і приніс до саду—„Хай, мовляв, поживе в нас тварина". Він і по установах-редакціях мотається, реклямує театри, що гастролюватимуть у саду, подає відомості про роботу, – і все йому мало. Тепер воює за територію: хоче приєднати весь університетський сад, а в його промфінпляні вже є проект поширити профсоюзний сад до лісопарку.

Що й казати – неспокійна людина! Разом з директором сада т. Яновським вони працюють для утворення найкращого місця здорового відпочинку для всіх.

А водозграй як небудь самі... Збудуємо

Як збудувати водозграй в саду? Замовляти проєкта інженеру – коштів треба, а їх „слабо". Проте водозграй обов'язково потрібний!

Крутили мозками т. Базілевич та т. Яновський.

— А ми того.. Самі як-небудь,—обізвався садівник т. Онищенко,—аджеж оранжерею зробили, то й водозграй зробимо!

І дійсно т. Оннщенко без інженерів, без проєктів, без нічого сконструював водозграй. Та який! Басейн – п'ятикутна зірка, зверху лебідь, зелені жабки, кругом патрони; у лебедя з рота б'є вода, у жабок само, кругом з патронів так дзюрчить, що тільки держись. І цей водяний букет виблискує на сонці всіма кольорами райдуги.

Хочете, може, зайти в оранжерею?

Чому ж? Вам одчинить двері Паша, недовірливо гляне і впустить тільки тоді, коли побачить, що у вас є перепустка.

Тут зелений рай!

Фікуси, пальми, кани, троянди, герані, різні південні рослини виставлені на поличках, чекають, поки їх буде винесено в сад, бо вже и тут тісно.

Скрізь ота бісова тіснота.

І сад би ще збільшити і оранжерею поширити – все треба.

Але для цього необхідно витримати не один бій,

І може до лісопарку профсоюзний сад не дійде, проте поширити свій культурний вплив геть на весь університетський сад – йому б треба дати можливість. Бо ж з урізаного, запущеного й нецікавого вже колишнього університетського сада нічого путнього не буде. Тепер це притулок для темного або розбещеного відвідувача. Дати йому світло вночі, підкорити його впливові профсоюзного сада – це значить оздоровити хворе місце.

           М.Суловська

(В тексте сохранена грамматика первоисточника)

О том же как это видится сегодня:

«Новая эпоха поставила новые задачи, среди которых идеологическая обработка широких народных масс была не на последнем месте. Для этого власти использовали любые возможности, в том числе и отдых трудящихся. Несколько клубов и профсоюзов, скинувшись на заброшенной территории института благородных девиц и старого сада Коммерческого клуба, граничивших с университетским садом, устроили Профсоюзный сад в новом, революционно-агитационном духе: со спортивными площадками, читальней, кинотеатром, духовым оркестром, каруселями и лабиринтом. Вход сюда был платным — 7 копеек; членам профсоюза полагались льготы; число посетителей доходило до 25 тысяч за день, а график работы был весьма напряженным. Только за «неделю обороны» тут прошло 4 вечера вопросов и ответов, вечер вербовки в военные вузы, 3 выставки, карнавал военной книги и 10 митингов. Добавьте сюда непрекращающуюся войну с университетским садом за территорию — и вы получите полную картину жизни, бурлившей в ныне заброшенной части сада Шевченко за новым оперным театром.

Война между садами закончилась в 30-м году полным их объединением. А с 1935 года с сооружением памятника Шевченко сад получил его имя. Но традиция построить что-нибудь этакое — осталась: то лучший в стране музыкальный театр под открытым небом, то великолепную каскадную лестницу, то киноконцертный зал уникальной конструкции, то цветомузыкальный фонтан взамен старой «вафельницы» оборудовать. Проекты шли еще дальше: установка в районе «Каскада» макетов динозавров в натуральную величину или превращение овражка, в котором когда-то был пруд, в крытый стеклом террариум с крокодилами. Правда, закончилось все постройкой детского кафе — оно и проще, и доходнее. Последнее понятие определяет еще одну нашу традицию — запустить то, что не приносит прибыли, до полной разрухи, а потом сокрушаться и — не восстанавливать. Так произошло и с нашим знаменитым «Каскадом», который наряду с «Зеркальной струей» считался одним из символов Харькова. Но это — уже совсем другая история…»

           (Инна Можейко: «Сад имени Шевченко: как всё начиналось» – газета «Вечірній Харків», 01.06.2005.)

(Согласно другим источникам, «война между садами» закончилась в 1933 году, «когда приехавший в Харьков П.П.Постышев, ставший одновременно 2-м секретарём ЦККП(б)У и 1-м секретарём Харьковского обкома, распорядился разрушить заборы между Университетским, Профсоюзным и Ботаническим садами, сделать вход в них свободным и бесплатным для всех»).


Free counters!
Яндекс.Метрика
 
 Харьков 



Харьков: новое о знакомых местах © 2011 -